«А великая русская культура то в чем виновата? Ей то за что?» -, виють регулярно новоспечені руські дисиденти, які першим же рейсом втекли зі своєї велікої і магучої страни.
«Ой, велика руська культура звичайно ж ні до чого. Як і хароші руські. Будемо з цим щось робити», - кивають їм у відповідь сердобольні європейці.
Шановні сердобольні європейці і інші поціновувачі великої руської культури (включно з українцями), сьогодні я цілий день дивлюсь фото і відео зі звільнених міст і сіл Київської області. Моєї рідної Київської області. І от що я вам хочу сказати:
Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів. Про десятки, а може й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей. Про 15-16 річних дівчаток з Бородянки, які зазнали страшного насилля кадирівцями. Про тіла п’ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі. Про оце мерзенне «будем тра*ать хохлушек» в перехватах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський балєт.
Кожного разу, коли ви будете мені казати про вєлікіх руських композіторов, я буду вам розказувати історію дівчинки, на очах якої і її маленького брата в маріупольському підвалі не один день помирала їхня мама. А потім з трупом мертвої мами діти були вимушені і далі ховатися в підвалі від обстрілів. Про хлопчика з Гостомеля, на очах якого російські солдати застрелили його батька. А потім хотіли вбити і сина, але той вижив. Про дівчинку, якій вистрілили прямо в обличчя. Про малюка, який тікав з бабусею в човні. Бабуся втопилася. А хлопчика шукають уже майже місяць. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімих вєліких руських композіторов.
Кожного разу, коли ви будете казати мені про вєлікую руськую живопісь, я буду вам розказувати про розстріляних в спину мирних українців в Макарівському районі. А перед тим, як застрелити, орки зав’язували їм руки. Про сотні трупів на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Про братські могили у дворах житлових кварталів. Братські могили мирних мешканців донедавна затишних і безпечних міст. Братські могили. В 21 столітті. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую руськую живопісь.
Кожного разу, коли ви будете мені розказувати про вєлікій рускій тєатр, я буду вам розказувати історію жінки з Броварського району, з будинку якої російські мародери, відступаючи, знімали металочерепицю. Про танки і БТРи «другої армії світу», навантажені по вінця награбованим в українських домівках. Крадені телефони, планшети, телевізори, пральні машинки, килими, прикраси, пляшки з алкоголем, сковорідки, одяг, іграшки, взуття – все, що траплялось на шляху цим виродкам. Про те, як діставшись до Білорусі, вони наввипередки відправляли награбоване своїм родинам в росію. Про те, як торгували краденим на білоруських базарах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський театр.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікоє рускоє кіно, я буду розказувати вам про жорстоко розстріляних коней в конюшнях на Київщині. Про заморених голодом і спрагою тварин зоопарку в Ясногородці. Про спалену після вибуху шкіру оленяти. А тепер максимальне дикунство… Про вбитого і з’їденого російськими окупантами алабая. Так, алабая. Так, собаки. Так, з’їденої. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімоє вєлікоє рускоє кіно.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру, я буду вам розказувати про десятки перехватів розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами. Розмов, в яких крім на*уя на нах*ї нічого нема. Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках. Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побатрими гвалтують хохлушек. І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них лишиться хіба що «прівєт» і «пока». Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую рускую літєратуру.
Більше нема ніякої вєлікої руської культури, літератури, кіна, живопісі, тєатра і балєта. Є країна виродків, мародерів, ґвалтівників і убивць. Диких людей, яким нема місця в цивілізованому світі!
А багатостраждальні новоспечені руські дисиденти в затишних квартирах Берліна, Лондона, Ларнаки, Мілану, Тбілісі, Астани, Відня та інших тимчасових прихистків, хай ідуть за маршрутом руського корабля, гордо несучи в руках вєлікую рускую культуру!
#OlenaPshenychna
Re: Украина и россия. Нет войне!
Додано: 05 квітня 2022, 16:24
adas61
Зігнали в підвал і там почалося виживання. Старі втрачали розум, а згодом помирали. Діти були поруч з мертвими": мешканка Ягідного на Чернігівщині Пономаренко розповіла про злочини росіян. ФОТОрепортаж
Тато приїхав додому. Тато привіз подарунки.
Тато каже «на пошті Ще скоро будуть пакунки».
Тато цілує маму, Бере на руки сина Каже: «дивись, малюче, Правда, гарна машина?»
Малий бере машинку, тішиться чобітками. «Тату, скажи, а цей хлопчик теж тепер житиме з нами?».
Тато заходиться кашлем, тато махає руками.
«Тату, він на тебе дивиться, тат, він питає про маму».
«О він теж любить мультики
і футбол просто неба».
«Чобітки? Слухай, ти ж мертвий,
вони тобі вже не треба».
«Тату, знаєш, він продовжує на тебе дивитися».
«Тат, він питає, нащо ти його вбив.
Він же міг поділитися».
"Тату, він грався в плейстейшн, з його вікна видно ліс".
"Тат, скажи, а чому його плейстейшн ти мені не привіз?".
"Тат, а чому його куртка з футболкою у дірках, а не цілі".
"Тат, чому він каже, що твої руки в крові? Вони ж білі".
"Тату, а скоро прийде пакунок з тими речами?". "Тат, просто знаєш, цей хлопчик не хоче бути без тата й мами";
"Згодом прийшов пакунок поштою Росії. А в тій квартирі всі вже мертві і сірі",
Re: Украина и россия. Нет войне!
Додано: 07 квітня 2022, 14:34
adas61
"Мы - русские, мы пришли вас освобождать!", - сказали вони, а потім роздягли мого чоловіка, вивели на вулицю, поставили на коліна і вистрілили в голову", - свідчення мешканки Бучі Абрамової.