Защитим Украину
Re: Защитим Украину
Поблизу Маріуполя від снайперської кулі загинув боєць Легіону Свободи
неділя, 26 лютий 2017, 20:41
Роман Напрягло пішов на Небеса у Прощену неділю
У зоні проведення антитерористичної операції поблизу Маріуполя загинув боєць Легіону Свобода, морський піхотинець Роман Напружило. Про це стало відомо в неділю, 26 лютого.
«Жахливе звістка - сьогодні, в неділю Прощення під Маріуполем загинув від кулі снайпера наш Побратим з Донбасу, боєць Легіону Свободи, Сокілець, морський піхотинець, 20-й річний Роман Напрягло. Співчуття родині », - написав на своїй сторінці в Фейсбуці голова партії ВО «Свобода» Олег Тягнибок, інформують Патріоти України.
неділя, 26 лютий 2017, 20:41
Роман Напрягло пішов на Небеса у Прощену неділю
У зоні проведення антитерористичної операції поблизу Маріуполя загинув боєць Легіону Свобода, морський піхотинець Роман Напружило. Про це стало відомо в неділю, 26 лютого.
«Жахливе звістка - сьогодні, в неділю Прощення під Маріуполем загинув від кулі снайпера наш Побратим з Донбасу, боєць Легіону Свободи, Сокілець, морський піхотинець, 20-й річний Роман Напрягло. Співчуття родині », - написав на своїй сторінці в Фейсбуці голова партії ВО «Свобода» Олег Тягнибок, інформують Патріоти України.
- Вкладення
-
- Screenshot_113.jpg
- (12 Кіб) Завантажено 15 разів
-
Re: Защитим Украину
поклон1
Десант своїх не кидає: Старий безногий ветеран радянських війн зібрав серед перехожих 800 тисяч грн для бійців АТО
неділя, 12 березень 2017, 19:12
Інвалід дядя Гріша зібрав таку неймовірну суму для захисту України. А де ж ваші гроші, олігархи і загребущі чиновники?!!
В «білий дім» він заглянув всього на півгодини, тому в залі, де ось-ось почнеться сесія обласної ради, пригальмовує свою коляску недалеко від дверей... Ветерану - інтернаціоналісту, волонтеру Григорію Янченку, як нікому відомо, наскільки дорога кожна хвилина, і скільки всього за неї можна встигнути... Про скромний подвиг дяді Гріші розповів сайт Херсонці, передають Патріоти України і цитують далі:
"За каких-то два года херсонский пенсионер с ограниченными физическими возможностями (хотя, если честно, так не хочется применять сухую, жестокую формулировку там, где человек доказывает поступками – ограниченных возможностей не существует) собрал для нужд украинских военных около 800 тысяч гривен.
Деньги защитникам жертвуют херсонцы: уже с утра, в любую погоду, «дядя Гриша», так волонтера называют и в родном городе, и в зоне АТО, на своей коляске, возле ТРЦ «Фабрика». Бывает, к месту подвозят друзья, но нередко не менее, чем трехкилометровую дистанцию от дома приходится преодолевать и самому, на своем двухколесном «транспорте»...
Ну а если, случается, «дяди Гриши» не оказывается у входа в ТРЦ, это может означать одно – уехал на восток, вместе с коллегами-волонтерами повез продукты, одежду, медикаменты, необходимые защитникам.
Еще 2015-м Григорию Янченко присвоили знание «Почетный гражданин Херсона», он обладатель ордена «Народный герой Украины» и победитель национального конкурса «Благодійник року». Ну а во время недавней сессии облсовета 69-летнему волонтеру вручил грамоту глава Херсонской ОГА Андрей Гордеев. Зал аплодировал «дяде Грише» стоя, долго...
Впрочем, судя по всему, для него самого награды, знаки отличия и овации не так уж и важны. Другого уровня он человек, уровня, которого многим в этой жизни никогда не достичь...
Невольно наблюдаю за Григорием Николаевичем в момент оглашения минуты молчания – в знак траура по погибшим львовским шахтерам. Этот Человек (намеренно пишу с большой буквы) снимает головной убор – свой неизменный голубой берет и... пытается приподняться, он, - не имеющий ног!
Кому-то нужно еще что-то объяснять – о жизни, о патриотизме, о других ценностях?
P.S. Вечером того же дня Григорий Янченко, вместе с товарищами, отбыл в зону АТО. О чем свидетельствуют фотографии, которыми его коллеги-волонтеры поделились в соцсетях.
http://patrioty.org.ua/society/desant-s ... 61846.html
Десант своїх не кидає: Старий безногий ветеран радянських війн зібрав серед перехожих 800 тисяч грн для бійців АТО
неділя, 12 березень 2017, 19:12
Інвалід дядя Гріша зібрав таку неймовірну суму для захисту України. А де ж ваші гроші, олігархи і загребущі чиновники?!!
В «білий дім» він заглянув всього на півгодини, тому в залі, де ось-ось почнеться сесія обласної ради, пригальмовує свою коляску недалеко від дверей... Ветерану - інтернаціоналісту, волонтеру Григорію Янченку, як нікому відомо, наскільки дорога кожна хвилина, і скільки всього за неї можна встигнути... Про скромний подвиг дяді Гріші розповів сайт Херсонці, передають Патріоти України і цитують далі:
"За каких-то два года херсонский пенсионер с ограниченными физическими возможностями (хотя, если честно, так не хочется применять сухую, жестокую формулировку там, где человек доказывает поступками – ограниченных возможностей не существует) собрал для нужд украинских военных около 800 тысяч гривен.
Деньги защитникам жертвуют херсонцы: уже с утра, в любую погоду, «дядя Гриша», так волонтера называют и в родном городе, и в зоне АТО, на своей коляске, возле ТРЦ «Фабрика». Бывает, к месту подвозят друзья, но нередко не менее, чем трехкилометровую дистанцию от дома приходится преодолевать и самому, на своем двухколесном «транспорте»...
Ну а если, случается, «дяди Гриши» не оказывается у входа в ТРЦ, это может означать одно – уехал на восток, вместе с коллегами-волонтерами повез продукты, одежду, медикаменты, необходимые защитникам.
Еще 2015-м Григорию Янченко присвоили знание «Почетный гражданин Херсона», он обладатель ордена «Народный герой Украины» и победитель национального конкурса «Благодійник року». Ну а во время недавней сессии облсовета 69-летнему волонтеру вручил грамоту глава Херсонской ОГА Андрей Гордеев. Зал аплодировал «дяде Грише» стоя, долго...
Впрочем, судя по всему, для него самого награды, знаки отличия и овации не так уж и важны. Другого уровня он человек, уровня, которого многим в этой жизни никогда не достичь...
Невольно наблюдаю за Григорием Николаевичем в момент оглашения минуты молчания – в знак траура по погибшим львовским шахтерам. Этот Человек (намеренно пишу с большой буквы) снимает головной убор – свой неизменный голубой берет и... пытается приподняться, он, - не имеющий ног!
Кому-то нужно еще что-то объяснять – о жизни, о патриотизме, о других ценностях?
P.S. Вечером того же дня Григорий Янченко, вместе с товарищами, отбыл в зону АТО. О чем свидетельствуют фотографии, которыми его коллеги-волонтеры поделились в соцсетях.
http://patrioty.org.ua/society/desant-s ... 61846.html
Re: Защитим Украину
Снайпер АТО: Я не убил, наверное, ни одного простого солдата – это всегда были офицеры
Источник: https://news.online.ua/770781/veteran-a ... -schastya/
Источник: https://news.online.ua/770781/veteran-a ... -schastya/
Re: Защитим Украину
Олексій Арестович: Хвиля громадської непокори наближається з астрономічною швидкістю
Вам викладали европейські мови? Держава це «state» – стан. Стан чого? Наших із вами мізків. Вона існує лише тому, що ми добровільно підтримуємо цей стан. У мить, коли цей стан перестанемо підтримувати, вона зникне. Як невдалий шлюб. Залишки формальностей, що, буває, деякій час зберігаються, вже нічого не змінюють.
І, зайченята з АП, КМУ та ВРУ, вам доведеться із подивом переконатися, що вам вдалося неможливе:
– Українці обрали добровільно відмінити свою державу, аби вона не була вашою власністю.
Що вже не допомогають ніякі «Путін нападе» та «чому ми ніяк не засвоюємо уроки минулого?». Ви вже перетворили «державу» на негативну цінність. На знаряддя знущання.
Бачте, зайчики, у людей, виявляється, є цінності важливіші, ніж лояльність до системи, що їх знищує, як людей. Їхнє здоров’я, життя, гідність.
Читайте также: Україна перевершила чотирирічний рекорд з експорту продовольства
Думка, що нібито «держава» є найвищою цінністю для народу, заради якої він готовий нескінченно терпіти потурання інших своїх цінностей та прав, зокрема, права на гідне життя, знищила надмогутній СРСР. Зараз вона знищує уламки УРСР, у яких ми досі живемо.
Звісно, народ дуже любіть поліцію, навіть, коли вона лупить його кийком по голові за протест проти торгівлі з окупантами. Він любить їі, навіть, коли поліцію, що здала ворогові українські міста, нагороджують за побиття тих, хто ці міста боронив ціною власного життя.
Любить народ державу, навіть коли сплачує тарифи, що дорівнюють спільному прибуткові родини, тарифи, які встановлені тими, хто наймає поліцію, щоб вони побили тих, хто протестує проти торгівлі з окупантами, щоб ті, хто наймає, мали змогу вільно торгувати з окупантами.
Але ось поєднання нагородження за побиття з тарифами воно вже трошки напружує.
І народ (завжди, жінка), розпочинає думати:
– Може, краще самій?..
Наші тупенькі гавріки, остаточно перетворюючи «державу» на власну власність, не розуміють, що ні у кого (а тим більше украінця) немає натхнення займатися охороною та розвитком чужої власності.
Справи розвиваються так, що видатна історична мить, коли народ скаже «Коханий, далі я як-небуть сама» наближається з третьою астрономічною швидкістю. Бо є межа злочинам на землі та на небі, яку не можна переступати.
Можна роками експлуатувати жінку, бити її, спати з її подругою, хизуватися тим перед іншими, мовляв, «куди вона від мене дінеться у цьому жорстокому світові», але одного моменту жінка вирішує – все. Вже неважливо, що там далі, так більше не можна.
Хвиля громадської непокори скінчить те, що тут ще називається «державою» у три дні. Просто тому, що жінка більше не хоче підтримувати цей «союз» станом своєї душі.
Держава, зайчики, у 21 столітті, вже не є найвищою цінністю для людей, особливо, коли вона є чужою власністю та знаряддям знищення їх власності та життя.
А що буде далі, чи впорається жінка з наступними кавалерами, чи відшиє їх – особисто вам буде вже зовсім нецікаво. Горе тупоумним.
Джерело: Алексей Арестович
http://antikor.com.ua/articles/158038-o ... hvidkistju
Вам викладали европейські мови? Держава це «state» – стан. Стан чого? Наших із вами мізків. Вона існує лише тому, що ми добровільно підтримуємо цей стан. У мить, коли цей стан перестанемо підтримувати, вона зникне. Як невдалий шлюб. Залишки формальностей, що, буває, деякій час зберігаються, вже нічого не змінюють.
І, зайченята з АП, КМУ та ВРУ, вам доведеться із подивом переконатися, що вам вдалося неможливе:
– Українці обрали добровільно відмінити свою державу, аби вона не була вашою власністю.
Що вже не допомогають ніякі «Путін нападе» та «чому ми ніяк не засвоюємо уроки минулого?». Ви вже перетворили «державу» на негативну цінність. На знаряддя знущання.
Бачте, зайчики, у людей, виявляється, є цінності важливіші, ніж лояльність до системи, що їх знищує, як людей. Їхнє здоров’я, життя, гідність.
Читайте также: Україна перевершила чотирирічний рекорд з експорту продовольства
Думка, що нібито «держава» є найвищою цінністю для народу, заради якої він готовий нескінченно терпіти потурання інших своїх цінностей та прав, зокрема, права на гідне життя, знищила надмогутній СРСР. Зараз вона знищує уламки УРСР, у яких ми досі живемо.
Звісно, народ дуже любіть поліцію, навіть, коли вона лупить його кийком по голові за протест проти торгівлі з окупантами. Він любить їі, навіть, коли поліцію, що здала ворогові українські міста, нагороджують за побиття тих, хто ці міста боронив ціною власного життя.
Любить народ державу, навіть коли сплачує тарифи, що дорівнюють спільному прибуткові родини, тарифи, які встановлені тими, хто наймає поліцію, щоб вони побили тих, хто протестує проти торгівлі з окупантами, щоб ті, хто наймає, мали змогу вільно торгувати з окупантами.
Але ось поєднання нагородження за побиття з тарифами воно вже трошки напружує.
І народ (завжди, жінка), розпочинає думати:
– Може, краще самій?..
Наші тупенькі гавріки, остаточно перетворюючи «державу» на власну власність, не розуміють, що ні у кого (а тим більше украінця) немає натхнення займатися охороною та розвитком чужої власності.
Справи розвиваються так, що видатна історична мить, коли народ скаже «Коханий, далі я як-небуть сама» наближається з третьою астрономічною швидкістю. Бо є межа злочинам на землі та на небі, яку не можна переступати.
Можна роками експлуатувати жінку, бити її, спати з її подругою, хизуватися тим перед іншими, мовляв, «куди вона від мене дінеться у цьому жорстокому світові», але одного моменту жінка вирішує – все. Вже неважливо, що там далі, так більше не можна.
Хвиля громадської непокори скінчить те, що тут ще називається «державою» у три дні. Просто тому, що жінка більше не хоче підтримувати цей «союз» станом своєї душі.
Держава, зайчики, у 21 столітті, вже не є найвищою цінністю для людей, особливо, коли вона є чужою власністю та знаряддям знищення їх власності та життя.
А що буде далі, чи впорається жінка з наступними кавалерами, чи відшиє їх – особисто вам буде вже зовсім нецікаво. Горе тупоумним.
Джерело: Алексей Арестович
http://antikor.com.ua/articles/158038-o ... hvidkistju
Re: Защитим Украину
"Кто хочет узнать, что такое пытки, спросите у Дмитрия Кулиша. Патриота, которого ломали 9 месяцев и который отказался предать Украину" - Бутусов
середа, 5 квітень 2017, 0:10
Дмитро Куліш з позивним "Сімірка" - один з найкращих бійців-добровольців батальйону "Донбас".
"Патриот, которого ломали 9 месяцев и который отказался предать Украину". Дмитро Кулиш, один из лучших бойцов-добровольцев батальона "Донбасс" – ("Медицинское заключение: компрессионный перелом позвоночника грудного и поясничного отдела." Про це розповідає у своєму Fаcebook журналіст Юрій Бутусов, передають Патріоти України, продовжуючи:
Перелом двух ног, перелом 9, 10, 11, трещина левой кисти, перелом правой кисти руки, перелом большого пальца левой руки, перелом безымянного пальца правой руки. Переломы: по три пальца на обеих ногах, перелом правой стопы, трещины обоих коленных чашечек. Перебитые бедренные сухожилия, не чувствовал ног.
Опущенные почки. Сотрясение головного мозга. осколочное ранение правой ступни. Два осколочных ранения затылочной части головы и правого уха. Две контузии, 18 и 29 августа. Его спасли благодаря дерзкой операции разведки Добровольческого Корпуса "Правый сектор", уничтожившей вражескую диверсионную группу и захватившей в плен Виктора Коробкова - сына одного из главарей террористов. У Коробкова в бою оторвало взрывом два пальца, и российская пропаганда заговорила про пытки.
Кто хочет узнать, что такое пытки, - спросите у Дмитрия Кулиша. Вот это - пытки. Благодаря усилиям добровольческой группы "Патриоты", "Фонда оборони країни" и Службы безопасности Ольга Константинова сумела произвести долгожданный обмен.
Все, у кого с утра болит голова, плохое настроение, появились сомнения так ли уж необходимо вести войну или лучше сдаться России, и зачем помогать защите Родины, если можно спокойно отдыхать и заниматься своим делом - перечитайте диагноз "Семерки", представьте, что пережил этот патриот, которого ломали 9 месяцев и который отказался предать Украину. Вот это - мотивация.
http://patrioty.org.ua/blogs/kto-khoche ... 65656.html
середа, 5 квітень 2017, 0:10
Дмитро Куліш з позивним "Сімірка" - один з найкращих бійців-добровольців батальйону "Донбас".
"Патриот, которого ломали 9 месяцев и который отказался предать Украину". Дмитро Кулиш, один из лучших бойцов-добровольцев батальона "Донбасс" – ("Медицинское заключение: компрессионный перелом позвоночника грудного и поясничного отдела." Про це розповідає у своєму Fаcebook журналіст Юрій Бутусов, передають Патріоти України, продовжуючи:
Перелом двух ног, перелом 9, 10, 11, трещина левой кисти, перелом правой кисти руки, перелом большого пальца левой руки, перелом безымянного пальца правой руки. Переломы: по три пальца на обеих ногах, перелом правой стопы, трещины обоих коленных чашечек. Перебитые бедренные сухожилия, не чувствовал ног.
Опущенные почки. Сотрясение головного мозга. осколочное ранение правой ступни. Два осколочных ранения затылочной части головы и правого уха. Две контузии, 18 и 29 августа. Его спасли благодаря дерзкой операции разведки Добровольческого Корпуса "Правый сектор", уничтожившей вражескую диверсионную группу и захватившей в плен Виктора Коробкова - сына одного из главарей террористов. У Коробкова в бою оторвало взрывом два пальца, и российская пропаганда заговорила про пытки.
Кто хочет узнать, что такое пытки, - спросите у Дмитрия Кулиша. Вот это - пытки. Благодаря усилиям добровольческой группы "Патриоты", "Фонда оборони країни" и Службы безопасности Ольга Константинова сумела произвести долгожданный обмен.
Все, у кого с утра болит голова, плохое настроение, появились сомнения так ли уж необходимо вести войну или лучше сдаться России, и зачем помогать защите Родины, если можно спокойно отдыхать и заниматься своим делом - перечитайте диагноз "Семерки", представьте, что пережил этот патриот, которого ломали 9 месяцев и который отказался предать Украину. Вот это - мотивация.
http://patrioty.org.ua/blogs/kto-khoche ... 65656.html
Re: Защитим Украину
ангел
НИНА БЕЛЛИНИ: "Я УСТАЛА ОТ ВОЛОНТЕРСТВА! НО КОГДА УСЛЫШАЛА СЛОВА ПАРНЯ: "Я ХОЧУ ЖИТЬ!", МЕНЯ КАК КИПЯТКОМ ОБДАЛО"
http://censor.net.ua/resonance/434046/n ... _kipyatkom
НИНА БЕЛЛИНИ: "Я УСТАЛА ОТ ВОЛОНТЕРСТВА! НО КОГДА УСЛЫШАЛА СЛОВА ПАРНЯ: "Я ХОЧУ ЖИТЬ!", МЕНЯ КАК КИПЯТКОМ ОБДАЛО"
http://censor.net.ua/resonance/434046/n ... _kipyatkom
Re: Защитим Украину
"Дорогі батьки... Вибачте, що можливо розчарували вас. Не стали мажорами, не їздимо на дорогих іномарках", - добровольці з Донбасу
понеділок, 10 квітень 2017, 10:00
Вони захищають власну країну, не роздумуючи про фінансову вигоду і своє життя.
"Дорогі батьки, бабусі, дідусі, братчики, сестрички... Вибачте, що можливо розчарували вас. Не стали мажорами, не їздимо на дорогих іномарках. Не заробляємо гроші в Росії, Іспанії, Польщі. А навпаки тратимо ваш бюджет на дорогу в Донбас, поповнення телефонів", - пише на своїй сторінці окрема тактична група ДУК ПС ім. капітана Воловика, повідомляють Патріоти України, і продовжує:
"Дякуємо, що ви виховали нас патріотами. Просто інакшими бути не можемо. Тому що, ми - "Правий Сектор". І будемо боротись за Україну до перемоги. Моліться за нас і пишайтесь нами. Слава Україні!"
понеділок, 10 квітень 2017, 10:00
Вони захищають власну країну, не роздумуючи про фінансову вигоду і своє життя.
"Дорогі батьки, бабусі, дідусі, братчики, сестрички... Вибачте, що можливо розчарували вас. Не стали мажорами, не їздимо на дорогих іномарках. Не заробляємо гроші в Росії, Іспанії, Польщі. А навпаки тратимо ваш бюджет на дорогу в Донбас, поповнення телефонів", - пише на своїй сторінці окрема тактична група ДУК ПС ім. капітана Воловика, повідомляють Патріоти України, і продовжує:
"Дякуємо, що ви виховали нас патріотами. Просто інакшими бути не можемо. Тому що, ми - "Правий Сектор". І будемо боротись за Україну до перемоги. Моліться за нас і пишайтесь нами. Слава Україні!"
- Вкладення
-
- 10.jpg
- (12 Кіб) Завантажено 15 разів
Re: Защитим Украину
Герої АТО: Він не знав, хто він… бо був сиротою (фото)
п’ятниця, 4 серпень 2017, 0:39
У грудні 2016-го Ігор Шапошник пішов служити за контрактом. Він сам написав рапорт про те, що хоче служити в зоні АТО там, де найгарячіше.
Він не дожив два місяці до 19, а мав би… Його повинен був виховувати батько та цілувати на ніч мати. Він не знав, хто він… бо був сиротою. Шукав себе в людях, в подіях, розшукував ту правильність вчинків, яку бачив у фільмах та про яку читав у книжках. Історією мужнього хлопця поділилися у спільноті "Літопис" у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України.
Ігор Андрійович Шапошник (20.06.1998 - 28.04.2017). 18 років… У червні йому мало виповнитися 19. Народився 20.06.1998 року у м. Харків, Україна. Батьки від дитини відмовилися з самого народження.
Вихованець дитячого будинку смт. Золочів, Україна. Коли почалася війна, Ігор навчався у 10-му класі місцевої школи. Ще у школі він вже цікавився новинами, розумів, що на сході країни війна, у соціальних мережах він писав: "Україна - понад усе”.
Після школи поступив та закінчив профтехучилище (ПТУ). У грудні 2016-го Ігор пішов служити за контрактом і був направлений у зону АТО. Солдат 92 ОМБр (окремої механізованої бригади) Збройні Сили України.
Сам написав рапорт про те, що хоче служити в зоні АТО саме там, де найгарячіше. Загинув 28.04.2017 року, внаслідок російського вторгнення в Україну, на передовій, під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ в районі міста Красногорівка (Донецька область), Україна.
Загинув близько 5:00 ранку, внаслідок обстрілу з важкого озброєння позицій бригади проросійськими найманцями. Вихователі дитячого будинку не можуть стримати сліз «Ми завжди говорили, що наш дитячий будинок – це велика родина, і ми будемо підтримувати один одного в різних ситуаціях. Наш зв’язок не можуть перервати ніякі зміни в законодавстві, діти завжди будуть нашими. Біль втрати переповнює серця, та ми пишаємося з Ігорем» - кажуть вони.
Ігор пройшов нелегкий життєвий шлях. Та дивлячись на цей шлях, розуміємо, що ми маємо пишатися такими українцями та допомагати один одному. Як це робив цей хлопчик, Ігор Шапошник.
Похований на Алеї Слави кладовища №18, м. Харків, Україна. Загиблі українці вже не зможуть розказати про себе. Тому ми повинні вписати їх імена в історію. Військовий, Ігор Андрійович Шапошник. Його ім'я назавжди закарбовано в Літописі втрат Української армії.
http://patrioty.org.ua/society/heroi-at ... 85504.html
п’ятниця, 4 серпень 2017, 0:39
У грудні 2016-го Ігор Шапошник пішов служити за контрактом. Він сам написав рапорт про те, що хоче служити в зоні АТО там, де найгарячіше.
Він не дожив два місяці до 19, а мав би… Його повинен був виховувати батько та цілувати на ніч мати. Він не знав, хто він… бо був сиротою. Шукав себе в людях, в подіях, розшукував ту правильність вчинків, яку бачив у фільмах та про яку читав у книжках. Історією мужнього хлопця поділилися у спільноті "Літопис" у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України.
Ігор Андрійович Шапошник (20.06.1998 - 28.04.2017). 18 років… У червні йому мало виповнитися 19. Народився 20.06.1998 року у м. Харків, Україна. Батьки від дитини відмовилися з самого народження.
Вихованець дитячого будинку смт. Золочів, Україна. Коли почалася війна, Ігор навчався у 10-му класі місцевої школи. Ще у школі він вже цікавився новинами, розумів, що на сході країни війна, у соціальних мережах він писав: "Україна - понад усе”.
Після школи поступив та закінчив профтехучилище (ПТУ). У грудні 2016-го Ігор пішов служити за контрактом і був направлений у зону АТО. Солдат 92 ОМБр (окремої механізованої бригади) Збройні Сили України.
Сам написав рапорт про те, що хоче служити в зоні АТО саме там, де найгарячіше. Загинув 28.04.2017 року, внаслідок російського вторгнення в Україну, на передовій, під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ в районі міста Красногорівка (Донецька область), Україна.
Загинув близько 5:00 ранку, внаслідок обстрілу з важкого озброєння позицій бригади проросійськими найманцями. Вихователі дитячого будинку не можуть стримати сліз «Ми завжди говорили, що наш дитячий будинок – це велика родина, і ми будемо підтримувати один одного в різних ситуаціях. Наш зв’язок не можуть перервати ніякі зміни в законодавстві, діти завжди будуть нашими. Біль втрати переповнює серця, та ми пишаємося з Ігорем» - кажуть вони.
Ігор пройшов нелегкий життєвий шлях. Та дивлячись на цей шлях, розуміємо, що ми маємо пишатися такими українцями та допомагати один одному. Як це робив цей хлопчик, Ігор Шапошник.
Похований на Алеї Слави кладовища №18, м. Харків, Україна. Загиблі українці вже не зможуть розказати про себе. Тому ми повинні вписати їх імена в історію. Військовий, Ігор Андрійович Шапошник. Його ім'я назавжди закарбовано в Літописі втрат Української армії.
http://patrioty.org.ua/society/heroi-at ... 85504.html
- Вкладення
-
- im.jpg
- (12 Кіб) Завантажено 7 разів
Востаннє редагувалось 04 серпня 2017, 02:43 користувачем adas61, всього редагувалось 1 раз.
Re: Защитим Украину
КОМАНДИР ШТУРМОВОЇ РОТИ ДУК "ПРАВИЙ СЕКТОР" ДМИТРО КОЦЮБАЙЛО, ДРУГ ДА ВІНЧІ: "МЕНЕ ВРАЗИЛИ БАТАРЕЇ "ГРАДІВ", ЯКІ ЧІТКО БИЛИ ПО НАС З ТЕРИТОРІЇ РОСІЇ"
Йому лише 21 рік. А він воює з перших днів війни, куди прийшов після подій на Майдані. Був поранений у Пісках під Донецьким аеропортом, а зараз захищає Авдіївку настільки професійно, що викликає повагу кадрових офіцерів армії.
https://censor.net.ua/resonance/448923/ ... tare_gradv
Йому лише 21 рік. А він воює з перших днів війни, куди прийшов після подій на Майдані. Був поранений у Пісках під Донецьким аеропортом, а зараз захищає Авдіївку настільки професійно, що викликає повагу кадрових офіцерів армії.
https://censor.net.ua/resonance/448923/ ... tare_gradv
Re: Защитим Украину
Россияне махали руками выжившим, а потом расстреляли как в тире
https://antikor.com.ua/articles/187922- ... tsa_o_vyho
https://antikor.com.ua/articles/187922- ... tsa_o_vyho
Re: Защитим Украину
Не пробачим ніколи цим звірям, не подаруємо окупантам: "Начало августа 14-го… В твоих руках жизнь 42 человек, тяжелые 300-е", - Олеся Єгорова за розповідями бійців...
субота, 2 вересень 2017, 10:32
Три автоматні черги прострілюють легкий тент кузова, назавжди записуючи в твою пам'ять стогони вмираючих хлопців.
Сповідь українського солдата переповіла у Facebook Олеся Єгорова, передають Патріоти України. Далі - мовою оригіналу:
"Начало августа 14-го…
-Давай брат…
Глаза в глаза….
В твоих руках жизнь 42 человек, тяжелые 300-е. Ты быстро запрыгиваешь в кабину, дрожащими руками держишь руль тяжелого "Урала", сжимаешь всего себя в кулак…
В кузове твоей машины 42 тяжелораненых ребят, которые держатся на волоске между жизнью и смертью.. Дорога простреливается, ты хочешь ехать быстрее, но понимаешь какой безумной болью каждая кочка отзывается в ранах ребят.. Да и не может разогнаться эта машина
Сквозь грохот дороги ты слышишь их стоны и каждой совей клеточкой хочешь только одного - довезти их живыми..
Впереди грунтовой дороги ты видишь три фигуры и молишься только о том, чтобы это были СВОИ
Ситуация меняется постоянно и ты осознаешь, что там где были час назад наши, могут быть уже сепары…
Ты один водитель и в кузове твоей машины 42 безоружных тяжелораненых ребят..
Подъезжаешь ближе и понимаешь, что это не свои…
Выходишь из машины с поднятыми руками
- Хлопці, там поранені, пропустіть, вони важкі, ледве живі, я не знаю чи довезу їх
Один заглядывает в кузов и подтверждает твои слова…
- Довезешь!
Ты слышишь звук затвора и понимаешь, что сейчас произойдет.. В ужасе ты падаешь на колени и из груди вырывается крик:
-Хлопці, будь ласка, не вбивайте їх, вони важкі, я на колінах вас благаю не вбивайте їх, я не знаю чи довезу їх, будь ласка….хлопці…
Тебя не слышат.. Три автоматные очереди простреливают легкий тент кузова, навсегда записывая в твою память стоны умирающих ребят..
- Проверь, не остался ли кто..
Ты слышишь еще одну автоматную очередь и в этот момент твое сердце сжалось в маленький комок, который начал колоть в груди, а боль заполнила душу настолько, что казалось разорвет сейчас тело..Этой боли стало мало место в твоем теле..
- Давай, вези..
Ты все также стоишь на коленях и видишь как с кузова стекает на августовскую пыльную дорогу в донбасских степях алая кровь наших ребят…
Ты не знал их, ты ни разу не выстрелил еще на этой войне, ты водитель.. Огромное чувство вины обрушивается на тебя.. не довез…
Дрожащими руками ты держишь руль и плохо соображая доезжаешь до своих позиций
Ты выпиваешь бутылку водки, затем вторую и понимаешь, что не можешь опьянеть..
Сейчас ты дома…
Но та дикая безумная боль разрывает твою душу, рвется из тела наружу и не может выйти, она рвет твое тело на части изнутри и ты не знаешь как выпустить ее.
Ты выходишь ночью в поле, над тобой бескрайнее небо, ты вдруг начинаешь бежать и кричать, диким криком, выпуская эту безумную боль из себя…
Затем останавливаешься, падаешь в родную землю и сотрясаешься в рыданиях…
Земля за которую веками лилась кровь предков, она дает тебе силы жить дальше..
Свободный ветер заглушает стоны умирающих в кузове ребят..
На время заглушает…"
Опублікував: Олег Устименко
http://ustymenkooleh.patrioty.org.ua/bl ... 90233.html
субота, 2 вересень 2017, 10:32
Три автоматні черги прострілюють легкий тент кузова, назавжди записуючи в твою пам'ять стогони вмираючих хлопців.
Сповідь українського солдата переповіла у Facebook Олеся Єгорова, передають Патріоти України. Далі - мовою оригіналу:
"Начало августа 14-го…
-Давай брат…
Глаза в глаза….
В твоих руках жизнь 42 человек, тяжелые 300-е. Ты быстро запрыгиваешь в кабину, дрожащими руками держишь руль тяжелого "Урала", сжимаешь всего себя в кулак…
В кузове твоей машины 42 тяжелораненых ребят, которые держатся на волоске между жизнью и смертью.. Дорога простреливается, ты хочешь ехать быстрее, но понимаешь какой безумной болью каждая кочка отзывается в ранах ребят.. Да и не может разогнаться эта машина
Сквозь грохот дороги ты слышишь их стоны и каждой совей клеточкой хочешь только одного - довезти их живыми..
Впереди грунтовой дороги ты видишь три фигуры и молишься только о том, чтобы это были СВОИ
Ситуация меняется постоянно и ты осознаешь, что там где были час назад наши, могут быть уже сепары…
Ты один водитель и в кузове твоей машины 42 безоружных тяжелораненых ребят..
Подъезжаешь ближе и понимаешь, что это не свои…
Выходишь из машины с поднятыми руками
- Хлопці, там поранені, пропустіть, вони важкі, ледве живі, я не знаю чи довезу їх
Один заглядывает в кузов и подтверждает твои слова…
- Довезешь!
Ты слышишь звук затвора и понимаешь, что сейчас произойдет.. В ужасе ты падаешь на колени и из груди вырывается крик:
-Хлопці, будь ласка, не вбивайте їх, вони важкі, я на колінах вас благаю не вбивайте їх, я не знаю чи довезу їх, будь ласка….хлопці…
Тебя не слышат.. Три автоматные очереди простреливают легкий тент кузова, навсегда записывая в твою память стоны умирающих ребят..
- Проверь, не остался ли кто..
Ты слышишь еще одну автоматную очередь и в этот момент твое сердце сжалось в маленький комок, который начал колоть в груди, а боль заполнила душу настолько, что казалось разорвет сейчас тело..Этой боли стало мало место в твоем теле..
- Давай, вези..
Ты все также стоишь на коленях и видишь как с кузова стекает на августовскую пыльную дорогу в донбасских степях алая кровь наших ребят…
Ты не знал их, ты ни разу не выстрелил еще на этой войне, ты водитель.. Огромное чувство вины обрушивается на тебя.. не довез…
Дрожащими руками ты держишь руль и плохо соображая доезжаешь до своих позиций
Ты выпиваешь бутылку водки, затем вторую и понимаешь, что не можешь опьянеть..
Сейчас ты дома…
Но та дикая безумная боль разрывает твою душу, рвется из тела наружу и не может выйти, она рвет твое тело на части изнутри и ты не знаешь как выпустить ее.
Ты выходишь ночью в поле, над тобой бескрайнее небо, ты вдруг начинаешь бежать и кричать, диким криком, выпуская эту безумную боль из себя…
Затем останавливаешься, падаешь в родную землю и сотрясаешься в рыданиях…
Земля за которую веками лилась кровь предков, она дает тебе силы жить дальше..
Свободный ветер заглушает стоны умирающих в кузове ребят..
На время заглушает…"
Опублікував: Олег Устименко
http://ustymenkooleh.patrioty.org.ua/bl ... 90233.html