Защитим Украину

«Что же ты, тварь, наделал», – волонтер після візиту в госпіталь

Блог Листопад 13, 2015 12:24 |

Найбільше жінку вразили навіть не звичайні поранені, а ті, хто потрапив у психіатричне відділення.

Волонтер Дар’я Апрельська розповіла в соцмережах, як з’їздила в київський військовий госпіталь минулої суботи, передають Патріоти України.

Обратилась в одну группу в одноклассниках , где часто бываю с предложением пойти проведать раненых бойцов наших… Откликнулись. Собрали деньги быстро, я быстро смоталась на оптовый, скупилась до 100 кг всяких витаминов и вкусностей и мы поехали (со мной были еще две киевлянки из той же группы). Но до этого я списалась с Юсуповой Натальей и она мне дала свой телефон..

Нас встретил ее водитель (очень приятный дядька). И вот мы в хирургии. Солнечный день, теплый и они…

Наши мальчики на прогулке… Прямо в кроватях их вывозят… Красивые, молодые, без ног… Прямо на улице мы стали раздавать гранаты (это фрукт такой, если что), мандарины, йогурты…

Они стесняются… Берут неохотно… Не удобно и им, и нам… Потом попали в само отделение…

А там нас перехватила другая волонтер и увидев что у нас ящики витаминов , потащила нас в другое отделение… Психическое… Двухэтажное здание…

Решетки на окнах.. Тихо и Что же ты тварь , наделал … Что ты, с…ка сделал с ними и с нами.

http://patrioty.org.ua/chto-zhe-tyi-tva ... -gospital/

“Кіборг” їхав додому: зворушлива історія у столичному метро

18, 2015 14:06 |

Вона хотіла сказати йому дуже багато теплих слів, але через надлишок почуттів змогла тільки подякувати. Герой також був розчулений – напевно, усе зрозумів.

“Пару дней назад ехала в метро. На Золотых Воротах кого-то прижало в двери. Долго просили “відпустіть будь-ласка двері”. Я подумала, что у прижавшего дверями человека, слабая реакция, потому что, ну уж очень долго реагирует. Когда через несколько станций людей стало меньше, я увидела мужчину в военной форме с очень уставшим лицом”, – написала Людмила Копцевич у “Фейсбук” на сторінці спільноти “Патріоти України – єднаймося”, передають Патріоти України.

Я сидела около поручня, все места были заняты. Мужчина подошел и облокотился о поручень рядом со мной на рюкзак за спиной. Он почти лежал на этом поручне. Сомнений не было. Человек ехал прямо с проклятой войны Это было видно и по лицу, и по тому, как он морщился, когда переминался с ноги на ногу. Что-то очень болело. Я робко дотронулась до его плеча и спросила : “Присядите?” “Нет”. Пару станций я не знала как заговорить.
Сидя мне не было видно нашивки на рукаве. Перед выходом нашла 200 грн. Когда поднялась, увидела на рукаве “Киборг”, спросила: ” Вы домой?” “Да”. “Трудно было?” “Да”.
Я не знала как продолжить разговор, но очень хотелось обнять, благодарить, плакать. Все уставились на нас и стали слушать. Я, вдруг, начала чистить Его запачканную шапку со словами “Ой, у Вас шапочка запачкалась”. Руки Он держал в карманах. Я засунула Ему в карман купюру прямо в руку и сказала: “Возьмите. Купите жене цветы”. Усталость с Его лица мгновенно ушла и Он громко выпалил: “Не надо! У меня есть деньги. Вы что! Нельзя!” Я себя почувствовала глупо и виновато. Зато, наконец, нашлись слова : “Это единственное, что я могу для Вас сделать!”
Мой Герой оказался правдивее меня, потерянной в Киеве среди встречающихся ватников и священников – сепаратистов. Он сказал прямо из сердца : ” Без вас, мы – никто”. Ко мне возращался ум и я, рыдая по-детски, выдавила из себя: “Это мы без Вас никто!”
Я не смогла сдержать рыданий и тупо пошла к противоположной двери, обливаясь соплями и слезами. А Он говорил и говорил : “Спасибо Вам. Я куплю жене цветы.” Я рыдала потом еще часа два. В слезах выходили несказанные слова. Как много я хотела сказать! И не сказала! Надеюсь только на то, что этот Мужчина услышал своим сердцем.
Кому не лень, репостните пожалуйста. Может Этот Киборг прочтет, что Я хотела Ему сказать много-много СПАСИБО! Что Они у нас САМЫЕ ЛУЧШИЕ! Что мы их ОЧЕНЬ любим и ОЧЕНЬ молимся за НИХ. Что мы обнимаем ИХ. Что песня “Землянка” отдыхает по сравнению с нашей нежностью и любовью к Ним.
И http://patrioty.org.ua/kiborg-yihav-dod ... omu-metro/

ухмылка

те ,которых Вы перечислили, не являются распределителями доходов и расходов страны,не пишут законов, не ставят судей и министров к кормушкам, не сдают интересы страны, не дают жуликам сбежать с ворованными деньгами.
а тут ,как раз те,от которых зависит дальнейшее движение вперёд (или назад)

и если они будут на войне и ихние дети,то и питание будет нормальное,и обмундирование,и соответствующее обеспечение техникой и вооружением,уход за ранеными и покалечеными, и многое другое.думаю,что для себя красивых такого ,как на фото не допустили бы

88-річна ветеран ВОВ допомогла звільнити Слов'янськ: наші артилеристи плакали - люди Гіркіна довго вбивали Клавдію Петрівну
неділя, 13 грудень 2015, 14:31

«Я, мальчики, еще в войну служила корректировщиком. И глянь, навыки не забылись», - сказала жінка при знайомстві.

"Ее звали Клавдия Петровна. Женщину, которая сыграла очень важную роль в освобождении Славянска от http://patrioty.org.ua/society/88-richn ... 02325.html

Маніфест українця: Ми, українці, в загальній своїй масі незлопам'ятні и схильні вибачати своїх ворогів люди, - блогер

середа, 13 січень 2016, 22:05

Зараз в України є останній шанс для нинішніх поколінь побудувати незалежну від Московії державу. І цей шанс росіяни знову хочуть нам не дати, знову присмоктавшись під виглядом братів. Тому українці рішуче заявляють - досить!

"Мы, украинцы, в общей своей массе незлопамятные и склонные прощать своих врагов люди." Про це пише на Site.ua Андрій Скатерний, передають Патріоти України.

Слишком незлопамятные, слишком добрые. На протяжении столетий мы прощали своим врагам и позволяли им раз за разом входить к нам в доверие и предавать нас снова и снова.

Можно по разному трактовать исторические сведения, но события тех дней, которые пережили и продолжаем переживать мы, не должны быть забыты и неправильно истрактованы.

Сейчас население северо-восточной территории, отчаявшись взять нас силой и понимая, что без нас им не выжить, взяло курс на так называемое примирение. Весь интернет засран заявлениями, тегами и фейковыми сайтами про адиннарот и мыжебратьев. Они, видите ли, готовы нас простить за все, что мы натворили и снова принять к себе в семью.

Как всегда, как они привыкли, они переворачивают ситуацию строго наоборот - вверх ногами, что лишний раз доказывает, что ничего они не поняли и понять не способны. Но кое-кто из нас уже готов идти хибным http://patrioty.org.ua/blogs/manifest-u ... 05575.html

''Стримує те, що я забанена. Бо хоч я людина інтелігентна - але я з Донбасу": Степова про "братерство", з яким кримнаші поперли до українців
середа, 13 січень 2016, 20:13

Українцям набрид російський синдром "старшого брата", і доки Росія не визнає відкрито, що це вона влаштувала криваву бійню на Донбасі, їхнє "пробач" абсолютно нічого не варте.

"Останнім часом часто чую з вуст росіян заклики до братання, до примирення. Бачу такі заклики в стрічці Фейсбуку. І від відповіді мене стримує хіба те, що в цій соцмережі я забанена. Може, й на краще. Бо хоч я людина інтелігентна - але я з Донбасу. І відповіла би їм виключно матом." Про це пише у своєму блозі Олена Степова, передають Патріоти України.

Ті думки і почуття, що збурюють в мені ці заклики, я спробувала висловити в вірші. Спробувала передати етичність моменту, коли братовбивця вже звично миє руки від крові, звично каже "пробач" - а душа того, кого звично вбивають, знову тягне свій хрест до неба. І свій, і братовбивці...

Це була моя спроба висловити те, про що кричить мій життєєвий досвід: це - звичне братовбивство. Пробачимо - і вбивця знову не понесе покарання. Навіть висновків не зробить...

Так, Росія - різна. Так, я маю багатьох друзів з Росії. Днями кілька з них приїздили в гості - сюди, в Канів. Ми ходили разом на Тарасову гору, до могили Шевченка. І вони намагались передати мені заклик з того боку: росіяни просять пробачення у українців.

А як? Як ви можете просити пробачення, якщо ваші війська ще там, на Донбасі? Як я можу пробачити після того, як загинуло стільки моїх друзів, братів по Україні? Про яке пробачення йдеться, коли стільки людей загинуло, стільки жінок згвалтовано, скільки мешканок Донбасу вивезено чеченцями в рабство до Чечні?

Так, це робила не Росія. Це робили чеченці. Це робили серби, які вирізали населення, зачищали цілі селища під своїх і селилися там, де ще вчора жили українці. Але, якби не було Росії на моїй землі - не було би там і чеченців з сербами...

Ми сусіди. І від цього нікуди не дітися. Але не треба знову починати стару пісню: "ми ж брати"! Я недавно з подивом прочитала в інтернеті, що, виявляється, "ДНР" з Сербією - брати. Бо в них - "одна країна, одна мова, одна віра"!

Може, досить вже послуговуватися нафталіновими лозунгами про братство? То Чечня вам брати, то Сирія, то Сербія... Чи не забагато "братиків"?

Як же набрид оцей синдром "старшого брата", оця совковість! А це ж звична позиція росіян: образили, нашкодили - поплескали по плечу, "старшебратіє" проявили, "молодшому брату" соплі, сльози і кров витерли хустинкою, дали копняка: іди! Ми ж тебе пожаліли!..

Вони досі не відповіли на питання - чому?. Вони досі не розповіли - за що? Вони досі не сказали головного. А коли просиш пробачення - треба бути послідовним. Просто вийти і сказати: так, це наші війська на Донбасі. Натомість що ми чуємо й досі? "Русских там нет".

Просите пробачення? То визнайте очевидне! "Так, це ми дали зброю вашим "ополченцям". Так, це ми організували в Україні кровопролиття. Так, це наші агітатори два роки розповідали про неіснуючих розіп`ятих немовлят і сльози корови.

Так, це наша пропаганда зазомбувала населення Донбасу. Це наша зброя, наші гроші. Які працюють на війну. Це все зробили МИ!".

Натомість мені приходить багато повідомлень від росіян з фразами типу "ты обязана написать какой-то текст - и помирить нас с украинцами". "Ты должна"... Навіть зараз росіяни так і не навчилися спілкуватися на рівних. Вони досі переконані, що ми їм чимось "обязаны", щось "должны"...

Просите пробачення? А за що? Вас же "нема" на Донбасі. Ви "не вводили" війська. Ви "не підтримали" терористів, "не допомагаєте" їм, "не збивали" Боїнга. То за що пробачення просите? Нелогічно якось.

А у відповідь - тиша. Вони мовчать про свою участь у війні. Вони не говорять про свій злочин. Вони його обходять. Але кажуть "пробач". За що? Нема за що. Господь пробачить...

Росіяни знову нас намагаються обдурити, нав'язуючи ці старі байки, що ми брати, а не сусіди, що вони миролюбні і бажають нам лише добра... При цьому навіть не витирають свої пости в соцмережах - з "хохлами", "щоб ви здохли", "ми вас переріжемо, коли візьмемо Київ"... На фоні всього цього і спливає ось це "треба просити пробачення". А чи потрібні нам їхні вибачення?

Особисто мені - не потрібні. Вони не воскресять моїх загиблих друзів. Вони не повернуть мені моїх родичів, у яких мізки з`їхали від пропаганди і які мене зараз ненавидять. Їхнє "пробач" не поверне мене додому. І завтра я не прокинусь до війни.

Розплющу очі - і знову пам`ятатиму весь цей біль... Їхнє "пробач" ні до чого не призведе. Воно нічого не змінить. Воно не знищить зброю, якою напхана Луганщина і Донеччина. Воно не зцілить скалічені, забиті ватою мізки. А люди ж там просто зійшли з розуму з цією пропагандою. Це "пробач" нічого не варте.

Доки вони не визнають правду - що це вони нас вбивали. І все. Цього буде достатньо.

Знаєте, навіщо це потрібно? Щоб вся Україна нарешті зрозуміла, ким є для нас Росія. На Черкащині, де я зараз живу, люди досі не бачать в Росії агресора, ворога.

Якось ми зібралися купити косарку для трави, почали прицінюватися. Але так і не купили. Бо все, що продається в Каневі - російського виробництва. Запитую у продавця: а українського виробництва нема? І людина мені українською відповідає: а нащо? Це ж російські косарки.

Вони ж так гарно роблять. Це ж воєнторг!... Цікавлюся: а нічого, що ви продасте мені цю косарку - а той воєнторг завтра зробить танк, який поїде на Луганщину вбивати наших людей?

Продавець у відповідь сміється: не слухайте пропаганду, бо то Обама з Порошенком та Путіном воюють за вугілля - а ми тут ні до чого... Люди тут досі не розуміють, що відбувається.

Тому від Росії мені потрібно тільки одне: щоб кожен росіянин у своєму Фейсбуці, в Однокласниках, на паркані - чи де вони там ще пишуть - написав: наші війська окупували Крим, Луганську і Донецьку області.

Це наші військові. Наші гроші. Наша зброя. Це ми, росіяни, вбивали вас, українців - і продовжуємо це робити зараз. Тому що ми вас ненавиділи, ненавидимо і будемо ненавидіти.

От коли вони це визнають - тоді можна розглядати апеляцію на пробачення. Але мені їх "пробач" не потрібне. Воно не змінить мого життя. Війна, розв`язана росіянами, його вже змінила.

http://patrioty.org.ua/blogs/strymuie-t ... 05561.html

"Оборона Донецького аеропорту без прикрас": Волонтер про те, як все було насправді
четвер, 14 січень 2016, 17:39
VKTwitterOdnoklassnikiGoogle+

Ті, хто сьогодні говорить про те, що потрібно було зробити рік тому в Донецькому аеропорту, не мають найменшого поняття про події, які були тоді, там, в реальному житті.

"Последние дни, прямо эпидемия какая то в интернете по экспертным оценкам вокруг ДАП. Десятки "экспертов" рассказывают что не было сделано, что было сделано криво, а что нужно было сделать, чтоб было хорошо и вот тогда все обязательно было бы." Про це пише у своєму Facebook волонтер Роман Донік, інформують Патріоти України.

Практически всю прошлую зиму мы провели в районе ДАП. Все события наблюдали изнутри.

И я хочу сказать одно. Те, кто сегодня говорит о том, что нужно было сделать год назад, не имеют ни малейшего понятия о событиях, которые были тогда, там, в реальной жизни.

Знают по рассказам, уже приукрашенным. Знают по телефонным разговорам. Знают по постам в фейсбуке, где 80% художественного вымысла.

Но не знают реальности. Просто не знают. Не знают войны. Потому что выезжали на места в перемирие или затишье, когда все на словах, а не в реальности. И оценки тоже на словах.

Потому что наша армия сегодня и армия год назад это две разные армии.

Потому что войсковая операция сегодня и попытка что то сделать год назад это разные вещи.

Реальность год назад, это когда не из кого сформировать группу в 30 человек, которые могли бы выйти и прикрыть стрелковым огнем отход из терминала. А на позициях решето, что даже 10 человек если убрать, то дыры в обороне такие, что с конем гуляй.

Нет 30 человек пехоты которых можно снять с позиций. Нет 30 человек в резерве которые не отказываются выполнять приказ. Вы понимаете? Просто люди отказываются. Потому что вероятность вернуться обратно, равна нулю.

Это когда командир группы добробатовцев из 20 человек обещает выйти и прикрыть. Рассчитывая на их поддержку планируют операцию, а они не приходят. Тупо не приходят. Это когда от 20-30 человек, зависит все, а их нет этих 30 человек.

И взять негде. Это когда пехота не отдает танк со своего опорника и готова стрелять в командиров, которые приехали этот танчик забирать.

Это когда танкисты отказываются выходить, потому что знают, что вернуться назад шансов почти нет. Это когда командир батареи 2С1 орет в рацию - если коробочки ссут, я своими "фердинантами" выйду и прикрою. А "фердинантов" всего два на ходу. Точнее полтора.

И на "слабо" с матами и психами "мишки" выходят и возвращаюся без потерь. Это когда пехота, что сегодня рубахи рвет "мыблякиборги", из подвала не вылазила даже во время атак.

Это когда корректировщик оглушенный и контуженный сидит на уже на вражеской территории и вызывает огонь 152 мм на себя. Потому что кроме арты нечем больше поддержать огнем.

И таких "это когда" в то время десятки в день было. Просто не было ресурсов. Поэтому, пожалуйста, не нужно. Все, что тогда делалось - делалось на грани возможного.

А часто за гранью. И вместо того, чтоб умничать, лучше помогите продавить награждения, пехоте, танкистам и арте, которые не зассали, которые через немогу делали чудеса.

Наградить тех, кого лично и Муженко и Попко обещали наградить, да подзабыли потом. Потому что тогда, год назад, один воюющий в этом звиздорезе, выполнял задачи за десятерых.

А лучше просто молчите. Не нужно. Или помогите, хоть нагрудные знаки для них всех сделать.

http://patrioty.org.ua/blogs/oborona-do ... 05660.html

http://youtu.be/QJRhJhlWEbM

Oleg-Sandro Panfilov

Ilya Novikov
@vertiporokh

сегодняшний допрос Надежды Савченко

Суд: - Какая у вас была зарплата в регулярной армии?
Савченко: - 6200 гривен. А сейчас как у депутата 7000.

Прокурор: - У любого ли бойца батальона "Айдар" был телефон комбата? (подразумевая, что только у верхушки)
Савченко: - Да. Так у нас принято

Прокурор: - У вас были в "Айдаре" знакомые, которые помогали вам там устроиться?
Савченко: - Устраиваются к вам в прокуратуру. А мы воевали.

Прокурор: - Вы называли российские СМИ лживыми. Это ваше отношение к ним?
Савченко: - Это так и есть.

Прокурор: - Вы называли Российскую Федерацию врагом, бьющим в спину. Это ваше отношение к России и нашему народу?
Савченко: - Народ это не вы и ваше государство, это те русские, которые пишут мне в СИЗО письм

В українській армії є нормальні люди. Мало. Але я їх бачив, - інструктор з ізраїльського спецпідрозділу

http://patrioty.org.ua/blogs/v-ukrainsk ... 08146.html

http://youtu.be/IQW35mA9ze0

Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину

Re: Защитим Украину